Зрадливий херувим на серце шле печалі,
Навіює безвихідь почуттям,
Щоб думав я, що небеса зі сталі,
І став печаллю сам.
Я не піддамся смутку і журбі.
Нехай твоє залишиться тобі.
Він каже: «Ти слабкий, в тобі немає сили,
Тобі не досягти Господніх нагород».
Він хоче, щоби плив я до могили
За хвилями життєвих вод.
Та я змагатимусь, не здамся в боротьбі.
Твоє ж нехай залишиться тобі.
Або нашіптує: «Ти зовсім безталанний.
Даремно воду в ступі не товчи.
Він прийме спів мистецький, бездоганний,
Тож ліпше помовчи».
Прославлю Господа на будь-якій трубі.
Твоє ж нехай залишиться тобі.
«Ти, - каже, - так нагадуєш невдаху.
А прийдеш ще до гіршого кінця».
Мене зловити хоче в лапи страху,
Мов кицька горобця.
Носи свій страх на власному горбі –
Твоє нехай залишиться тобі.
Він кривиться: «Ти розігнавсь до раю,
Тому і не сподобався мені.
Для тебе я тепліше місце маю –
У пеклі, у незгасному вогні».
Господній я – і рай в моїй судьбі.
Твоє ж нехай залишиться тобі.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Слава Богу. Добре, брате.Славте Господа бо тільки Йому належить слава. Комментарий автора: Дякую! Слава Ісусу Христу!
Дина Маяцкая.
2009-08-16 20:04:56
Очень хорошее стих-е, грамотно написанное и чувствуется уровень талантливого поэта! А главное-твердая вера, что Вы-Божий, несмотря на все ухищрения лукавого! Будьте благословенны!
Крым - Сотниченко Андрей Крымские горы-особая любовь.Когда-то давно мне открыли их друзья из Ялты,и я узнал,что кроме моря,солнца и пляжа в Крыму есть ЭТО-горы.Горные купели,серебристые сосны(я и не знал,что такие бывают!),попадали и в туман сплошной-опасная штука,в полуметре ни зги не видно,садишься и тупо ждешь,пока рассеется-сорваться в пропасть-легко и непринужденно:)Не забуду 1-й подъем свой на плато-последние сантиметры-из последних же сил,из"не могу",благо,напарник тянул,опытный.И потом-вот это неописуемое,когда дотянулся и взглянул на море,вниз,а там рассветное солнце,словам неподвластно..Короче..лучше гор может быть только..правильно-Тот,Кто их создал.Ему хвала вовеки,и песнь эта.Аминь
