Благодарю Тебя, Господь, за то, что небо голубое.
Благодарю Тебя, Господь, что надо мною солнце светит.
Благодарю Тебя, Господь, что Ты в душе всегда со мною.
Благодарю Тебя, Господь, что я живу на Божьем свете.
Благодарю Тебя, Господь, - из родника дал мне напиться.
Благодарю Тебя, Господь, что каждый день питаюсь хлебом.
Благодарю Тебя, Господь, что по ночам спокойно спится.
Благодарю Тебя, Господь, что я дышу под этим небом.
Благодарю Тебя, Господь, за все обиды мои, слезы.
Благодарю Тебя, Господь, за униженья, оскорбленья.
Благодарю Тебя, Господь, за бури все, дожди и грозы.
Благодарю Тебя, Господь, за радость и за вдохновенья!
Капитолина Маркова,
Шарыпово, Россия
Если хоть одна из этих песен
Тронет вашего сердца струну,
Буду ночью и днем прославлять я Творца,
Что не зря на земле я живу.
Были взлеты, падения веры во мне,
Но как поезд, чтобы не уйти под откос:
Так прижаться мне хочется к вечной Скале-
Называемой всеми Христос!
Прочитано 3146 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
